вине производители мано а мано крепост 14

In general, German colonists, primarily Saxons, significantly contributed to the development of viticulture and winemaking in Ukraine. Such well-known wine-making centers as Bereghovo (Beregsas), Zalishchyki, Kamianets-Podilskyi had entire German quarters. In particular, 42 families of Saxon Germans were relocated to Kamianets-Podilskyi at the beginning of the 19th century, for the development of viticulture in the region. What can we say about Galicia, which the Germans began to colonize in 1773. In Lviv and its surroundings, wine was made not only from foreign grape varieties. One should also pay respect to indigenous (autochthonous) grape varieties, which were traditional for this region. Thus, the Dublyansky grape variety (derived from the name of the city of Dublyany) is a local variety of vitis vinifera. And it is quite possible that even the kings of Russia drank wine from it. Moreover, wines from this grape variety are gaining more and more popularity and take prizes at thematic competitions.

Одним из перспективных направлений повышения конкурентоспособности и самобытности украинской винодельческой продукции является выявление уникальных виноградарско-винодельческих зон для производства оригинальных и неповторимых марок вин. Зная агроэкологические факторы конкретной зоны, оказывающие влияние на качество сырья, можно выделять микрозоны с набором сортов, обеспечивающих производство уникальных вин. Целесообразно заниматься этим небольшим хозяйствам, для которых работа в этом направлении может быть достаточно перспективной. В условиях небольших площадей виноградников можно обеспечить качественный индивидуальный для каждого сорта и региона необходимый список агротехнических требований по уходу за виноградниками и использовать технологические особенности переработки винограда.

З іншого боку, з плином століть змінювалися гастрономічні тенденції. Грецька трапеза була досить простою і до того ж тісно пов’язаної з різними релігійними практиками (сімпосіуми, діонісійські містерії та інше). Тому основним був сам процес лиття, строго регламентований і упорядкований. Римська кухня, навпаки, перш за все була орієнтована на задоволення, а в епоху принципату досягла неймовірної складності і витонченості. Не дивно, що саме римляни всерйоз задумалися власне про смак вина і стали звертати увагу на відмінності вин з різних регіонів. У доіндустріальну епоху вино робили без хімічних консервантів, тому воно досить швидко скисало. З цієї причини левову частку вина випивали в перші ж місяці, майже завжди до нового врожаю. Деякі феодальні сеньйори навіть наказували виливати торішнє вино, як тільки з’являлося молоде. Інші вина зберігалися протягом 2-3 років і лише далеко не всі були здатні жити 4-5 років. Такі вважалися старими і коштували дорого. Вина з південних регіонів, більш алкогольні і солодкі, були більш життєздатними і придатними до транспортування. Не в останню чергу саме тому вони так високо цінувалися в Європі аж до епохи Нового часу. Втім, ще в античності розроблялися різні способи консервації вина. Наприклад, римляни змішували вино з медом і перцем, щоб зробити його більш стійким до скисання, а ще успішно освоїли пастеризацію. Ця практика зберігалася і в середні віки. Анонімний автор «Паризького економа» в XIV столітті радив гарненько прокип’ятити скисле вино, знімаючи пінку неодмінно дерев’яним, а не залізним друшляком. Коли вино тільки починало скисати, він пропонував змішувати його з пшеницею або просто виставити бочонок на мороз, якщо це сталося взимку. Ці рекомендації показують, що людей минулого власне смак вина цікавив куди менше його збереження.