фабрика де текюуилас финос

Одним з перспективних напрямів у підвищенні конкурентоспроможності й самобутності української виноробної продукції є виявлення унікальних виноградарсько-виноробних зон для виробництва оригінальних і неповторних марок вин. Знаючи агроекологічні фактори конкретної зони, що мають вплив на якість сировини, можна виділяти мікрозони з набором сортів, що забезпечують виробництво унікальних вин. Доцільно цим займатися невеликим господарствам, для яких робота в цьому напрямі може бути досить перспективною. В умовах невеликих площ виноградників можна забезпечити якісний індивідуальний для кожного сорту й регіону необхідний перелік агротехнічних вимог щодо догляду за виноградниками й використовувати технологічні особливості переробки винограду. Так можна в перспективі виділити й сформувати особливості кожної місцевості для виробництва унікальних виноматеріалів, що дуже цінується споживачами й знавцями вин усього світу. В Україні виробляють незначну кількість унікальних високоякісних вин, які мають географічну назву й одержали світове значення: Мускат білий Червоного каменю, Троянда Закарпаття. Надання їм статусу вин контрольованих найменувань буде сприяти більш раціональному використанню сировинних ресурсів виноградарсько-виробничої галузі й дасть можливість підвищити рейтинг українських вин. Для рішення цієї проблеми необхідно нарощувати число фермерських господарств виноградарського-виноробного напряму, підняти їхній професійний рівень. Для цього необхідна відповідна нормативна база й програма розвитку галузі

Вино, якого немає Історія світового виноробства, по крайней мере доведена археологічно, налічує приблизно сім тисяч років. В реальності воно, звичайно, більш давнє, хоча ми можемо тільки здогадуватися наскільки. Важливо інше: протягом тисячоліть люди робили вино більш-менш однаково. Зміни відбувалися повільно і були вкрай незначними. Різкий стрибок стався лише в епоху Нового часу, коли на службу виноробству були поставлені сучасні технології і наука. Завдяки цій обставині останні 200 років ми п’ємо зовсім інші вина. «Лента.ру» з’ясовувала подробиці того, що кануло в Лету. Новітні дослідження говорять про те, що батьківщиною світового виноробства слід вважати Великий Кавказ, а найдавніший з виявлених винних погребів знаходиться на території нинішнього Західного Ірану і датується періодом між 5400 і 5000 роками до н.е. Протягом наступних століть лоза повільно, але вірно поширювалася на захід, а виноград і, відповідно, вино стали найважливішою частиною культури багатьох народів від Каспію до Гібралтару. Цінність лози полягала в тому, що вона досить невибаглива, росла на мізерних грунтах, не вимагала спеціального догляду. При цьому давала багатий цукрами, вітамінами і мікроелементами продукт, який ще й піддавався природної консервації: ягоди можна було висушувати і отримувати солодкий родзинки, а сік – зброджувати і зберігати довгі місяці у вигляді вина. У давнину вино мало велику цінність, як і всі інші продукти консервації: сир, в’ялене м’ясо, оцет, сушена риба, сухофрукти.

З іншого боку, з плином століть змінювалися гастрономічні тенденції. Грецька трапеза була досить простою і до того ж тісно пов’язаної з різними релігійними практиками (сімпосіуми, діонісійські містерії та інше). Тому основним був сам процес лиття, строго регламентований і упорядкований. Римська кухня, навпаки, перш за все була орієнтована на задоволення, а в епоху принципату досягла неймовірної складності і витонченості. Не дивно, що саме римляни всерйоз задумалися власне про смак вина і стали звертати увагу на відмінності вин з різних регіонів. У доіндустріальну епоху вино робили без хімічних консервантів, тому воно досить швидко скисало. З цієї причини левову частку вина випивали в перші ж місяці, майже завжди до нового врожаю. Деякі феодальні сеньйори навіть наказували виливати торішнє вино, як тільки з’являлося молоде. Інші вина зберігалися протягом 2-3 років і лише далеко не всі були здатні жити 4-5 років. Такі вважалися старими і коштували дорого. Вина з південних регіонів, більш алкогольні і солодкі, були більш життєздатними і придатними до транспортування. Не в останню чергу саме тому вони так високо цінувалися в Європі аж до епохи Нового часу. Втім, ще в античності розроблялися різні способи консервації вина. Наприклад, римляни змішували вино з медом і перцем, щоб зробити його більш стійким до скисання, а ще успішно освоїли пастеризацію. Ця практика зберігалася і в середні віки. Анонімний автор «Паризького економа» в XIV столітті радив гарненько прокип’ятити скисле вино, знімаючи пінку неодмінно дерев’яним, а не залізним друшляком. Коли вино тільки починало скисати, він пропонував змішувати його з пшеницею або просто виставити бочонок на мороз, якщо це сталося взимку. Ці рекомендації показують, що людей минулого власне смак вина цікавив куди менше його збереження.