вгиски производители вемисс малтс видержка 3 джода

Неотложной задачей является дальнейшее уточнение плана сорторайонирования и производственной специализации виноделия. Необходимо выбирать наиболее перспективные сорта, учитывать их хозяйственную ценность, биологические особенности и пригодность к природно-климатическим условиям местности.

Після завершення бродіння готове вино акуратно знімали з осаду, переливали в інші глиняні судини, запечатувала і зберігали десь в прохолодному місці. Всупереч поширеним уявленням виноград вкрай рідко тиснули ногами, це навіть заборонялося робити з міркувань гігієни і безпеки. А при значних обсягах виробництва це було і зовсім неможливо в зв’язку з крайньою трудомісткістю процесу. Набагато частіше використовували преси, часом досить великі. Їх численні залишки досі знаходять по всьому ареалу культурного виноробства. Кухня древніх народів від Кавказу до Іспанії немислима без вина. Але довгий час його не диференціювали. Вино було просто вином. Його робили упереміш з червоного і чорного винограду, лози якого часто були сусідами на одному полі. Старе вино змішували з молодим, своє власне з привізним. З повною байдужістю до сортам і терруар, критично важливим для сучасного виноробства. Лише в першому тисячолітті до н.е. в деяких середземноморських цивілізаціях з розвиненою гастрономічною культурою стали звертати увагу, що вина з різних регіонів помітно різняться між собою, зберігаються довше або менше, бувають краще або гірше, міцніше або слабкіше, смачніше або зовсім навпаки. Греки і особливо римляни починають високо цінувати вина з островів Хіос, Лесбос, Самос, Крит, з області Фалерна в Кампанії і Тімави на узбережжі Адріатики. Якщо до середини першого століття до н.е. до обіду подавали якесь одне вино, то з часів Цезаря в практику входить сервіровка декількох різних вин протягом однієї трапези. Ця традиція зберігається донині у всіх без винятку виноробних регіонах світу.

З іншого боку, з плином століть змінювалися гастрономічні тенденції. Грецька трапеза була досить простою і до того ж тісно пов’язаної з різними релігійними практиками (сімпосіуми, діонісійські містерії та інше). Тому основним був сам процес лиття, строго регламентований і упорядкований. Римська кухня, навпаки, перш за все була орієнтована на задоволення, а в епоху принципату досягла неймовірної складності і витонченості. Не дивно, що саме римляни всерйоз задумалися власне про смак вина і стали звертати увагу на відмінності вин з різних регіонів. У доіндустріальну епоху вино робили без хімічних консервантів, тому воно досить швидко скисало. З цієї причини левову частку вина випивали в перші ж місяці, майже завжди до нового врожаю. Деякі феодальні сеньйори навіть наказували виливати торішнє вино, як тільки з’являлося молоде. Інші вина зберігалися протягом 2-3 років і лише далеко не всі були здатні жити 4-5 років. Такі вважалися старими і коштували дорого. Вина з південних регіонів, більш алкогольні і солодкі, були більш життєздатними і придатними до транспортування. Не в останню чергу саме тому вони так високо цінувалися в Європі аж до епохи Нового часу. Втім, ще в античності розроблялися різні способи консервації вина. Наприклад, римляни змішували вино з медом і перцем, щоб зробити його більш стійким до скисання, а ще успішно освоїли пастеризацію. Ця практика зберігалася і в середні віки. Анонімний автор «Паризького економа» в XIV столітті радив гарненько прокип’ятити скисле вино, знімаючи пінку неодмінно дерев’яним, а не залізним друшляком. Коли вино тільки починало скисати, він пропонував змішувати його з пшеницею або просто виставити бочонок на мороз, якщо це сталося взимку. Ці рекомендації показують, що людей минулого власне смак вина цікавив куди менше його збереження.