вине квет красное реджион фриули исонко

В античній міфології покровителем виноградарства і виноробства був бог Діоніс. Одного разу він знайшов маленьку виноградну лозу і помістив її у кістку птиці. Рослина почала так швидко рости, що потрібно було шукати інше місце. Він посадив її у кістку лева, а потім віслюка. Тому люди, які п’ють вино, спочатку співають, як птиці, потім стають левами і, нарешті, перетворюються в віслюків. У Книзі Буття є вислів: «Виноград – дерево життя». Перші згадки про вирощування винограду на території України належать до періоду VII-IV ст. до н.е. Виноградарство і виноробство розвивалося навколо стародавніх міст Херсонесу, Антикапеї, Тірітаки, Ольвії на території сучасної Миколаївщини. В період Київської Русі згадується (Літопис Никона 1151 р.) «Берендеї і чорні клобуці волості познаша і винограда посікоша». У літературних джерелах VІ століття розповідається про успішну культуру винограду в монастирських садах Києва. У 1735 році нові виноградники були закладені в Києві на схилах Дніпра, а в 1758 році – поряд з Кловським палацом, де через кілька років налічувалось близько 30000 кущів.

Перемістившись по Дністру ще південніше в район Могилів-Подільського, можемо зустріти ще декілька місцевих сортів винограду. І хоч ці сорти вважаються традиційно Молдовськими, немає жодного сумніву в тому, що вони росли по обох берегах Дністра а не тільки на його молдовському правобережжі. Українські виноробські традиції старі як світ. І хоч ці традиції та технології пережили безліч періодів занепаду, як то турецька панування на Поділлі та й інших регіонах України чи то Радянську добу, коли в середин 80-х було знищено унікальні виноградники. Зараз традиції виноробства відновлюються. Укранське виноробство та виноградарство не дилячись на складні соціальні реалії крокує семимильними кроками кріз терни до зірок. Виникають нові виноробні, які використовують новітні технології та виготовляють унікальні вина в Україні і відновлюють давні традиції предків та створюють нові.

Стародавні греки, як і римляни, завжди віддавали перевагу червоному темному провину. Подавалося воно зазвичай двічі на добу (як мінімум): на вечерю і на сніданок. Пиття даного напою супроводжували ритуали. Спочатку все випивали провина не розбавляючи їх, в честь бога Діоніса, а після проливали кілька крапель на землю, в знак посвяти напою улюблені божеству. Потім подавалися кратери – чаші не дуже великих розмірів, що володіють двома ручками. У даній посуді змішувалося вино і холодна вода з джерела (в різних пропорціях). Розпивання супроводжувалося розмовою, а гості слухали музику з віршами, насолоджуючись поданням танцівниць. За існуючими тоді правилами необхідно було пити за здоров’я всіх присутніх, віддавати подяку божествам (іншим, крім Діоніса), поминати відсутніх на бенкеті. Іноді навіть влаштовувалися і змагання: хто більше вип’є. Пили червону хмільну рідину в основному представники сильної статі. А жінки взагалі вкрай рідко допускалися до столу. Вино – ритуал Вино можна назвати релігійним символом. В античності були навіть спеціальні боги: в Греції Діоніс, а в Римі – Вакха з святами-вакханаліями. Старий Завіт підносить вино як алегорію Божественного милосердя, але іноді викриває пияцтво. В Християнстві це Перше чудо Христа: втілення води в вино на весіллі в Кані Галілейській. Іудаїзм, також як Християнство, коливається між вихвалянням і остереження проти вина. А в Талмуді написано: «Ні радості без вина».