вине крепост 13 реджион фриули джрав

Совершенно уж датой датой появления на свет пузыристые вина традиционно считается 1668-й, когда Годино, аббат-каноник из Реймского собора, описывает в церковной книге «напиток с легкой окраской, почти белый, насыщенный газами». Через пару десятков лет страна уже переживала настоящий бум игристого. Шампанское во Франции входит в моду, позволяющую усовершенствовать производство и улучшить технологию. И кстати, вполне реально, что игристое явилось волею случая. Винокур древности также были известны характеристики некоторых вин, что, перебродив, по весне снова начинают брожение, а в емкостях образуются газы. Такие свойства традиционно считали побочным эффектом при виноделии и не придавали этому большого значения. Напротив, даже считали следствием не слишком качественного труда винокур. Но во второй половине 17 века ситуация изменилась. И вино, произведенное во французских аббатствах, стало очень популярным. А талантливые и изобретательные виноделы, такие как Дом Периньон и Удар, создавали и совершенствовали технологии производств для игристого вина. сорти вин Популярно было красное вино, однако среди лучших изысканных вин присутствуют и белые – цекубское и фалернское. По вкусу римлянам было сладкое вино – vinum dulce Некоторые хозяйства производили praedulce (особенно сладкое вино). Римляне знали, как приготовить из темного вина более светлое благодаря хранению.

Так ми не грузини, історія виноробства яких налічує близько 8 тисяч років. Але ми можемо стверджувати, що коли предки сучасних німців чи французів бігали всім селом з палицями щоб упіймати кабана на вечерю, наші предки вже пили вино в побілених хатах. Що дуже важливо. Бо де є виноградник там є культура, там нема місця для варварства. Площа українських виноградників в 4000 разів більша ніж шведських і всього в 7 разів менша ніж французьких. У вікінгів гектарів 30, так так 30га. В нас же близько 120000 гектарів. Звернімо увагу хоча б на назву міста Винники чи сусідньої з містечком німецької колонії Вайнберґен (Винні гори), що вже натякає нам на певну історичну та культурну традицію вирощування винограду в цих краях.

З іншого боку, з плином століть змінювалися гастрономічні тенденції. Грецька трапеза була досить простою і до того ж тісно пов’язаної з різними релігійними практиками (сімпосіуми, діонісійські містерії та інше). Тому основним був сам процес лиття, строго регламентований і упорядкований. Римська кухня, навпаки, перш за все була орієнтована на задоволення, а в епоху принципату досягла неймовірної складності і витонченості. Не дивно, що саме римляни всерйоз задумалися власне про смак вина і стали звертати увагу на відмінності вин з різних регіонів. У доіндустріальну епоху вино робили без хімічних консервантів, тому воно досить швидко скисало. З цієї причини левову частку вина випивали в перші ж місяці, майже завжди до нового врожаю. Деякі феодальні сеньйори навіть наказували виливати торішнє вино, як тільки з’являлося молоде. Інші вина зберігалися протягом 2-3 років і лише далеко не всі були здатні жити 4-5 років. Такі вважалися старими і коштували дорого. Вина з південних регіонів, більш алкогольні і солодкі, були більш життєздатними і придатними до транспортування. Не в останню чергу саме тому вони так високо цінувалися в Європі аж до епохи Нового часу. Втім, ще в античності розроблялися різні способи консервації вина. Наприклад, римляни змішували вино з медом і перцем, щоб зробити його більш стійким до скисання, а ще успішно освоїли пастеризацію. Ця практика зберігалася і в середні віки. Анонімний автор «Паризького економа» в XIV столітті радив гарненько прокип’ятити скисле вино, знімаючи пінку неодмінно дерев’яним, а не залізним друшляком. Коли вино тільки починало скисати, він пропонував змішувати його з пшеницею або просто виставити бочонок на мороз, якщо це сталося взимку. Ці рекомендації показують, що людей минулого власне смак вина цікавив куди менше його збереження.