вине подгодит длиа коктеили

В середні віки в міру похолодання клімату в північній частині Європи почали широко практикувати мацерацию, щоб зробити досить субтильні та слабоалкогольні місцеві вина більш тільними, м’ясистим і живучими. Так з’явилися червоні вина в сучасному сенсі слова. Але ще довгий час вони не могли зрівнятися за популярністю з Клерет – винами світло-рубінового або ніжно-червоного кольору з відносно низьким вмістом алкоголю, які були більш звичні жителям на північ від Луари. Сьогодні Клерет майже не знайти. Графство Суррей (Південна Англія). Костюмована вистава з часів Генріха VIII, що розповідає про історію місцевого виноробства. Зрозуміло, з подальшою дегустацією білих і червоних вин місцевого виробництва. Фото: Toby Melville / Reuters На жаль, ми ніколи не дізнаємося, яким саме був смак доіндустріальних вин. Деякий та дуже приблизне уявлення про це нам можуть дати вина, які робляться зараз переважно в Грузії так званим кахетинським способом – в глиняних глечиках-квеврі, закопаних у землю. Вони виходять досить потужними і таніну з грубуватими ароматами і шорсткою текстурою. Одним словом, на любителя. І все ж вони відрізняються від стародавніх вин хоча б тому, що сьогодні винороби приділяють багато уваги якості врожаю, по-іншому працюють з лозою, використовують інші клони винограду і, найголовніше, інші раси дріжджів. Відомо, що південні вина були міцнішими, ніж північні. Тому в Греції і Римі їх розбавляли водою. Споживання чистого вина заборонялося, але вважалося моветоном, оскільки явно передбачало єдину мету – сп’яніння.

Як відомо до столу Короля Лева Даниловича вже подавали вино, яке було зроблене з винограду, що ріс навколо Львова. Дружиною його була угорська принцеса Констанція, тому можемо припустити, що вона долучилась до культури виноробства в околицях Львова. З плином часу Львів зростав як культурний та політичний центр, а з ним і його виноградники. Так виноградники росли на схилах Високого Замку, на Личакові, Кульпаркові і перш за все у Винниках. У 1785 році біля Винників була закладені німецька колонія Вайнберґен, що в перекладі означає Винні гори. Німці-колоністи, осівши біля Львова почали займатись виноградарством. Першочергово вирощували сорт винограду – Рислінг Рейнський, привезений ними ж з їхньої батьківщини.

Середньовіччя успадкувало від античності таке ж відношення до вина. У XIV столітті в знаменитій «Битві вин» Анрі д’Анделі описує властивості вин з різних куточків Європи, які представили на суд короля. Він зазначає, що вина з Ельзасу і Анжу були чудово хороші і заслужили королівське благовоління, а з Шалона і Бове, навпаки, виявилися занадто кислими і несмачними. Кіпрське вино настільки сподобалося королю, що той присудив йому титул «тата», а вино з Аквилеи, дуже якісне, але не настільки чудове, отримало звання «кардинала». В античності і Середньовіччя винам з різних регіонів приписували різні властивості. Якщо вірити Плінієм Старшим, вино з Аркадії вгамовувався сказ, з Ахей або Єгипту – провокувало викидень, з Трезен – рятувало від немочі, з Фасоса – зменшувало сонливість. За твердженням Лівії Друзілли, дружини імператора Августа, вона дожила до 86 років тільки завдяки тому, що все життя пила punicum – цілком певне вино з берегів Адріатики. А претор Сеній лікував свою серцеву недостатність виключно вином з Хіос. В середні віки сухі вина вважалися остуджують і пробуджують апетит, а солодкі – поживними і збудливими. Медики прописували їх немічним старикам в невеликих кількостях, а ось молоді категорично не рекомендували. Але це мало допомагало. Флорентійський новеліст Франко Саккетті нарікав, що молоді люди вже з ранку випивали по кілька келихів солодкої мальвазії, розпалюючи хтивість і потім віддаючись розпусті. У давнину вина були головним чином білими, оскільки сік після віджимання не тримали на меззі, а відразу пускали в справу. Як відомо, сік у переважної більшості навіть червоних сортів винограду теж білий.