вине производители кгампаджне кгарлес миджнон виноджрад каберне фран

Переместившись по Днестру еще южнее в Могилев-Подольский район, можем встретить еще несколько местных сортов винограда. И хотя эти сорта считаются традиционно молдавскими, нет никакого сомнения в том, что они росли по обоим берегам Днестра, а не только на его молдавском правобережье. Украинские винодельческие традиции стары как мир. И хотя эти традиции и технологии пережили множество периодов упадка, как турецкое господство на Подолье и других регионах Украины или Советскую эпоху, когда в середине 80-х были уничтожены уникальные виноградники. Сейчас традиции виноделия возобновляются. Украинское виноделие и виноградарство, не глядя на сложные социальные реалии, шагает семимильными шагами сквозь терны к звездам. Возникают новые винодельни, которые используют новейшие технологии и производят уникальные вина в Украине и восстанавливают давние традиции предков и создают новые.

В античной мифологии покровителем виноградарства и виноделия был бог Дионис. Однажды он нашел маленькую виноградную лозу и поместил ее в кость птицы. Растение начало так быстро расти, что нужно было искать другое место. Он посадил ее в кость льва, а потом осла. Поэтому люди, пьющие вино, сначала поют, как птицы, потом становятся львами и, наконец, превращаются в ишаков. В Книге Бытия есть выражение: «Виноград – дерево жизни». Первые упоминания о выращивании винограда на территории Украины относятся к периоду VII-IV ст. до н. Виноградарство и виноделие развивалось вокруг древних городов Херсонеса, Антикапеи, Тиритаки, Ольвии на территории современной Николаевщины. В период Киевской Руси упоминается (Летопись Никона 1151 г.) «Берендеи и черные клобуцы волости познаша и винограда посикоша». В литературных источниках VІ века рассказывается об успешной культуре винограда в монастырских садах Киева. В 1735 году новые виноградники были заложены в Киеве на склонах Днепра, а в 1758 году – рядом с Кловским дворцом, где через несколько лет насчитывалось около 30 000 кустов.

З іншого боку, з плином століть змінювалися гастрономічні тенденції. Грецька трапеза була досить простою і до того ж тісно пов’язаної з різними релігійними практиками (сімпосіуми, діонісійські містерії та інше). Тому основним був сам процес лиття, строго регламентований і упорядкований. Римська кухня, навпаки, перш за все була орієнтована на задоволення, а в епоху принципату досягла неймовірної складності і витонченості. Не дивно, що саме римляни всерйоз задумалися власне про смак вина і стали звертати увагу на відмінності вин з різних регіонів. У доіндустріальну епоху вино робили без хімічних консервантів, тому воно досить швидко скисало. З цієї причини левову частку вина випивали в перші ж місяці, майже завжди до нового врожаю. Деякі феодальні сеньйори навіть наказували виливати торішнє вино, як тільки з’являлося молоде. Інші вина зберігалися протягом 2-3 років і лише далеко не всі були здатні жити 4-5 років. Такі вважалися старими і коштували дорого. Вина з південних регіонів, більш алкогольні і солодкі, були більш життєздатними і придатними до транспортування. Не в останню чергу саме тому вони так високо цінувалися в Європі аж до епохи Нового часу. Втім, ще в античності розроблялися різні способи консервації вина. Наприклад, римляни змішували вино з медом і перцем, щоб зробити його більш стійким до скисання, а ще успішно освоїли пастеризацію. Ця практика зберігалася і в середні віки. Анонімний автор «Паризького економа» в XIV столітті радив гарненько прокип’ятити скисле вино, знімаючи пінку неодмінно дерев’яним, а не залізним друшляком. Коли вино тільки починало скисати, він пропонував змішувати його з пшеницею або просто виставити бочонок на мороз, якщо це сталося взимку. Ці рекомендації показують, що людей минулого власне смак вина цікавив куди менше його збереження.