вине реджион каор

Этот процесс можно обрисовать несколькими этапами. Сначала, когда бокал только подносят ко рту, напиток должен прикоснуться только к верхней губе. Только после этого советуют открыть губы и втянуть немного напитка. Но сразу глотать вино считается дурным тоном. Для начала его принято вроде бы «взвешивать» на языке (это позволит раскрыть вкус напитка) и только после этого можно глотать. Пить вино принято из наполненного на 2/3 или 1/3 бокала, который по правилам этикета следует держать за ножку. Чаще бокалы для вина имеют срезанную яйцевидную или тюльпановидную форму и тонкую средней высоты ножку. Кстати, тюльпановидная форма бокалов лучше других позволяет задержать и сконцентрировать винный аромат в сосуде. Игристые вина принято подавать в высоких конусообразных бокалах, известных как шампанские. Эта форма позволяет вину дольше «играть». Белые сорта обычно подают в больших бокалах в форме колокольчика (с широкой верхней частью).

Восени 1844 року в м. Одеса було створене Головне училище садівництва, навчальний план якого передбачав вивчення садівництва, виноградарства і виноробства. В 1859 році училище було переведено до Умані. За пропозицією училища було узаконено виробництво вина з плодів і ягід. Щоб отримати сусло подібне до виноградного високо кислий сік розбавляли водою до нормальної кислотності. Варто зауважити, що плодово-ягідне виноробство України бере свій початок з Умані. На початку ХХ ст. в Уманському училищі садівництва викладали спеціальний курс «Переробка плодів і ягід на вино». Навчальне господарство училища виготовляло декілька сортів вина, яке користувалося великим попитом. Випускники Уманського училища за місцем роботи застосовували рецептури вин.

З іншого боку, з плином століть змінювалися гастрономічні тенденції. Грецька трапеза була досить простою і до того ж тісно пов’язаної з різними релігійними практиками (сімпосіуми, діонісійські містерії та інше). Тому основним був сам процес лиття, строго регламентований і упорядкований. Римська кухня, навпаки, перш за все була орієнтована на задоволення, а в епоху принципату досягла неймовірної складності і витонченості. Не дивно, що саме римляни всерйоз задумалися власне про смак вина і стали звертати увагу на відмінності вин з різних регіонів. У доіндустріальну епоху вино робили без хімічних консервантів, тому воно досить швидко скисало. З цієї причини левову частку вина випивали в перші ж місяці, майже завжди до нового врожаю. Деякі феодальні сеньйори навіть наказували виливати торішнє вино, як тільки з’являлося молоде. Інші вина зберігалися протягом 2-3 років і лише далеко не всі були здатні жити 4-5 років. Такі вважалися старими і коштували дорого. Вина з південних регіонів, більш алкогольні і солодкі, були більш життєздатними і придатними до транспортування. Не в останню чергу саме тому вони так високо цінувалися в Європі аж до епохи Нового часу. Втім, ще в античності розроблялися різні способи консервації вина. Наприклад, римляни змішували вино з медом і перцем, щоб зробити його більш стійким до скисання, а ще успішно освоїли пастеризацію. Ця практика зберігалася і в середні віки. Анонімний автор «Паризького економа» в XIV столітті радив гарненько прокип’ятити скисле вино, знімаючи пінку неодмінно дерев’яним, а не залізним друшляком. Коли вино тільки починало скисати, він пропонував змішувати його з пшеницею або просто виставити бочонок на мороз, якщо це сталося взимку. Ці рекомендації показують, що людей минулого власне смак вина цікавив куди менше його збереження.