вине страна италииа бренд астрале

Загалом німці-колоністи, першочергово саксонці, значно посприяли розвитку виноградарства та виноробства в Україні. Такі відомі центри виноробства як Берегово (Берегсас), Заліщики, Камянець-Подільський, мали цілі німецькі квартали. Зокрема до Камянця-Подільського на початку 19 століття було переселено 42 родини саксонських німців, для розвитку виноградарства в регіоні. Що вже говорити про Галичину, яку німці почали колонізовувати ще з 1773 року. У Львові і його околицях виготовляли вино не тільки з іноземних сортів винограду. Слід віддати шану і корінним (автохтонним) сортам винограду, які були традиційними для цього регіону. Так сорт винограду Дублянський (похідне від назви міста Дубляни) є місцевим сортом vitis vinifera. І цілком можливо вино з нього пили ще королі Русі. Ба більше, вина з цього сорту винограду набувають все більшої популярності та займають призові місця на тематичних конкурсах.

В античній міфології покровителем виноградарства і виноробства був бог Діоніс. Одного разу він знайшов маленьку виноградну лозу і помістив її у кістку птиці. Рослина почала так швидко рости, що потрібно було шукати інше місце. Він посадив її у кістку лева, а потім віслюка. Тому люди, які п’ють вино, спочатку співають, як птиці, потім стають левами і, нарешті, перетворюються в віслюків. У Книзі Буття є вислів: «Виноград – дерево життя». Перші згадки про вирощування винограду на території України належать до періоду VII-IV ст. до н.е. Виноградарство і виноробство розвивалося навколо стародавніх міст Херсонесу, Антикапеї, Тірітаки, Ольвії на території сучасної Миколаївщини. В період Київської Русі згадується (Літопис Никона 1151 р.) «Берендеї і чорні клобуці волості познаша і винограда посікоша». У літературних джерелах VІ століття розповідається про успішну культуру винограду в монастирських садах Києва. У 1735 році нові виноградники були закладені в Києві на схилах Дніпра, а в 1758 році – поряд з Кловським палацом, де через кілька років налічувалось близько 30000 кущів.

Стародавні греки, як і римляни, завжди віддавали перевагу червоному темному провину. Подавалося воно зазвичай двічі на добу (як мінімум): на вечерю і на сніданок. Пиття даного напою супроводжували ритуали. Спочатку все випивали провина не розбавляючи їх, в честь бога Діоніса, а після проливали кілька крапель на землю, в знак посвяти напою улюблені божеству. Потім подавалися кратери – чаші не дуже великих розмірів, що володіють двома ручками. У даній посуді змішувалося вино і холодна вода з джерела (в різних пропорціях). Розпивання супроводжувалося розмовою, а гості слухали музику з віршами, насолоджуючись поданням танцівниць. За існуючими тоді правилами необхідно було пити за здоров’я всіх присутніх, віддавати подяку божествам (іншим, крім Діоніса), поминати відсутніх на бенкеті. Іноді навіть влаштовувалися і змагання: хто більше вип’є. Пили червону хмільну рідину в основному представники сильної статі. А жінки взагалі вкрай рідко допускалися до столу. Вино – ритуал Вино можна назвати релігійним символом. В античності були навіть спеціальні боги: в Греції Діоніс, а в Римі – Вакха з святами-вакханаліями. Старий Завіт підносить вино як алегорію Божественного милосердя, але іноді викриває пияцтво. В Християнстві це Перше чудо Христа: втілення води в вино на весіллі в Кані Галілейській. Іудаїзм, також як Християнство, коливається між вихвалянням і остереження проти вина. А в Талмуді написано: «Ні радості без вина».