вине виноджрад совинон блан реджион долина колкгаджуа

В книге Апиция "De re coquinaria" описывается рецепт ускорения этого процесса. По вкусовым качествам было известно множество сортов (всего около 185), которые в общем можно разбить на категории: сухое вино - сухое vinum tenue – возможно, полусухое vinum dulce – сладкое Римляне различали по цвету белое и красное вино, Плиний, однако, различает 4 категории вин [3]: vinum album – белое vinum fluvum – желтое vinum sanguineum – кроваво-красное vinum nigrum – черное. Сорта по регионам Римлянам были известны следующие сорта вин: Альбанские вино – вино из Альбанских холмов к югу от Рима. Массикское – со склонов горы Massicus в Кампании. Соррентийское вино – вино из Сорренто, недалеко от Помпей. – первоклассное белое вино из Кампании. В конце республики и первом веке н. е. фалернское вино янтарного цвета считалось самым благородным сортом. Цекубское вино – белое вино хорошего качества из Caecubum к югу от Рима (южный Лаций). Найти своих и дегустировать Когда начнете немного ориентироваться, выходите в свет: на дегустации и в винные бары. Это полезно тем, что сейчас можно попробовать несколько образцов вин, послушать о них небольшую лекцию, познакомиться с экспертами и единомышленниками. В Киеве дегустации проводят в ресторанах, винотеках и магазинах. Явки и пароли есть в группе "Дегустация вин" на фейсбуке. А бары выбирайте те, где предлагают вина по бокалам.

З іншого боку, з плином століть змінювалися гастрономічні тенденції. Грецька трапеза була досить простою і до того ж тісно пов’язаної з різними релігійними практиками (сімпосіуми, діонісійські містерії та інше). Тому основним був сам процес лиття, строго регламентований і упорядкований. Римська кухня, навпаки, перш за все була орієнтована на задоволення, а в епоху принципату досягла неймовірної складності і витонченості. Не дивно, що саме римляни всерйоз задумалися власне про смак вина і стали звертати увагу на відмінності вин з різних регіонів. У доіндустріальну епоху вино робили без хімічних консервантів, тому воно досить швидко скисало. З цієї причини левову частку вина випивали в перші ж місяці, майже завжди до нового врожаю. Деякі феодальні сеньйори навіть наказували виливати торішнє вино, як тільки з’являлося молоде. Інші вина зберігалися протягом 2-3 років і лише далеко не всі були здатні жити 4-5 років. Такі вважалися старими і коштували дорого. Вина з південних регіонів, більш алкогольні і солодкі, були більш життєздатними і придатними до транспортування. Не в останню чергу саме тому вони так високо цінувалися в Європі аж до епохи Нового часу. Втім, ще в античності розроблялися різні способи консервації вина. Наприклад, римляни змішували вино з медом і перцем, щоб зробити його більш стійким до скисання, а ще успішно освоїли пастеризацію. Ця практика зберігалася і в середні віки. Анонімний автор «Паризького економа» в XIV столітті радив гарненько прокип’ятити скисле вино, знімаючи пінку неодмінно дерев’яним, а не залізним друшляком. Коли вино тільки починало скисати, він пропонував змішувати його з пшеницею або просто виставити бочонок на мороз, якщо це сталося взимку. Ці рекомендації показують, що людей минулого власне смак вина цікавив куди менше його збереження.

Восени 1844 року в м. Одеса було створене Головне училище садівництва, навчальний план якого передбачав вивчення садівництва, виноградарства і виноробства. В 1859 році училище було переведено до Умані. За пропозицією училища було узаконено виробництво вина з плодів і ягід. Щоб отримати сусло подібне до виноградного високо кислий сік розбавляли водою до нормальної кислотності. Варто зауважити, що плодово-ягідне виноробство України бере свій початок з Умані. На початку ХХ ст. в Уманському училищі садівництва викладали спеціальний курс «Переробка плодів і ягід на вино». Навчальне господарство училища виготовляло декілька сортів вина, яке користувалося великим попитом. Випускники Уманського училища за місцем роботи застосовували рецептури вин.